23 квітня у нашій школі пройшов психологічний квест під назвою «Креатив - Бій» для учнів 5-7 класів присвячений «Дню психолога».

Хотілося сказати кілька слів не про дітей, а про нас, дорослих, про наше ставлення до їхніх успіхів, до їхніх невдач . Шкода, але ми, батьки, часто нетерплячі та егоїстичні, хоча виправдовуємося «хорошими намірами». Але, якими б не були виправдання, наше роздратування, крики, з’ясування стосунків, покарання – все це додаткові стресові ситуації, постійний дитячий біль від непорозуміння та образи. Чим більші наші старання, чим більше уваги ми приділяємо дітям, тим вищий батьківський рівень домагань, тим більша надія і бажаніша нагорода – відмінні оцінки…

Велике значення для психічного та фізичного здоров’я вашої дитини має правильний режим дня.

Поради для правильного режиму дня

12 годин сну .

Після школи не спішить садити дитину за уроки, їй необхідно 2-3 години відпочити.       Найпродуктивніший час для приготування уроків – з 15 до 16 години. Заняття ввечері безрезультатні, завтра доведеться все починати спочатку.

Не змушуйте дитину готувати уроки за один раз. Після 20 хв. занять необхідно 10-15 хв. «перерви».

Під час приготування уроків не сидіть над дитиною, давайте можливість їй попрацювати самостійно, але якщо потрібна ваша допомога, наберіться терпіння. Необхідні спокійний тон та підтримка («не хвилюйся», «давай з’ясуємо разом», «я тобі допоможу»), похвала, навіть якщо щось не вдається. Не акцентуйте увагу на оцінках («не дарма з письма в тебе одні «2» та «3»).

Якщо ви дотримаєтеся порад у вихованні, ваша дитина виросте врівноваженою та спокійною. Успіхів вам!

Сім основних правил батьківської поведінки в організації навчання:

Сприяйте дитячій автономності (самостійності). Чим більше ви вимагаєте (самостійності)в усіх сферах повсякденного життя, тим краще зможе ваша дитина працюватиме з почуттям відповідальності у шкільній сфері. Автономне (самостійне) навчання є тією метою, в напрямку якої ви маєте працювати, тому що самостійність є найважливішим елементом ефективного й тривалого процесу навчання. Хваліть свою дитину за самостійні дії, наприклад, за самостійне розпізнавання помилок.

Якщо ваша дитина потребує допомоги, спонукайте її до того, щоб вона сама знайшла шляхи її розв’язання. Допоможіть їй завдяки підказкам, наприклад, вказівка на довідники, генерування правил, відгадування ребусів, що може сприяти розв’язанню проблеми. Але не подавайте саме розв’язання. Не спонукайте свою дитину тільки до одного шляху розв’язання.

Дайте своїй дитині можливість попрацювати над матеріалом удома.

Визнайте досягнення дитини. Хваліть (заохочуйте), а не докоряйте. Це краще, ніж ниття, нагадування та інші покарання. Звертайте увагу на те, щоб не обмежувати похвалу критикою («дев’ять», звичайно, чудово, але без двох помилок це могла б бути «дванадцятка»).

Не ставте перед своєю дитиною завищених вимог, щоб вони не були суворішими за вимоги вчителя.

Будьте, як вихователь, зразком у поведіні. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Дитина, яка, наприклад, бачить своїх батьків за читанням, швидше сама почне читати, ніж дитина, батьки якої часто сидять перед телевізором.

Говоріть позитивно про школу, вчителів та предмети. Вашій дитині досить того, що вона долає свої особисті упередження щодо школи.

Пам’ятка для батьків щодо спілкування з дітьми,

які мають емоційні труднощі

Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.

Не існує поганих і хороших емоцій, і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.

Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції – це результат тривалого стримування емоцій.

Потрібно навчити дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.

Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.

Не слід у процесі занять з важкими дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.

Треба враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища.

Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору.

З метою ліквідації негативнтх емоцій потрібно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи заняття танцями.

Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежиить від особливостей її ставлення до себе. Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар’єри для необхідних змін. У таких випадках потрібно починати роботу з корекції ставлення до себе, учнівської самооцінки.

Якщо дитину постійно критикують…

Якщо дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти.

 Якщо дитина живе у ворожості, вона вчиться агресивності.

 Якщо дитину висміюють , вона стає замкнутою.

 Якщо дитина росте у докорах, вона вчитъся жити з почуттям вини.

 Якщо дитина живе в терпимості, вона вчиться сприймати інших людей.

 Якщо дитину заохочують, вона вчиться вірити в себе.

 Якщо дитину хвалять, вона вчиться бути вдячною.

 Якщо дитина росте серед чесності, вона вчиться бути справедливою.

 Коли дитина живе у безпеці, вона вчиться вірити в людей.

 Якщо дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе.

 Коли дитина живе в розуміні та доброзичливості, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Як поводитись батькам, щоб допомогти дитині адаптуватись

• ·        Відрегулюйте режим дня;
• ·        Тим батькам, які вже вважають свого п’ятикласника дорослим – контролювати дитину (виконання домашнього завдання також), а тим, хто занадто опікає, - повірити в дитину і поступово зменшувати опіку;
• ·        Встановити в родині спокійну доброзичливу атмосферу;
• ·        З повагою ставитись до своєї дитини;
• ·        Любіть її за те, що вона ваша дитина, приймати такою, якою вона є;
• ·        Не критикуйте, не насміхайтеся, не принижуйте гідність дитини;
• ·        Поводьтесь як з рівним (але це не значить у всьому потурати).

Пам’ятка батькам п’ятикласника

• ·        У ваших дітей проблемний, перехідний період, тому будьте особливо уважні, спостережливі, терплячі.
• ·        В п’ятому класі збільшився обсяг з основних предметів, зросла їх кількість, тому збільшується час для підготовки уроків.
• ·        Забезпечте своїм дітям оптимальне поєднання відпочинку, фізичної праці і роботи над уроками.
• ·        Навчальні програми складаються більше з теоретичного матеріалу, тому слід привчати дитину заучувати окремі правила з математики, української мови, географії тощо.
• ·        Слідкуйте за рекомендаціями вчителів, класного керівника, записами в щоденниках і робочих зошитах.
• ·        Піклуйтесь про те, щоб дитина вчилась бути охайною у всьому, включаючи дбайливе ставлення до підручників.
• ·        Ніколи не поспішайте з висновками ні про дитину, ні про вчителя, доки не поспілкуєтесь з вчителем.
• ·        Пам’ятайте, що клас, в якому навчається ваша дитина, - ціле трьох колективів: дітей, батьків, вчителів. Чим дружнішими, цілеспрямова-нішими будуть ці колективи, тим в кращій атмосфері зростатиме ваш хлопчик чи дівчинка. Це залежить від кожного і від вас також.
• ·        Не забувайте: дитину не слід карати за невміння, а терпляче навчати, підказувати, радити, допомагати, підтримувати.
• ·        Піклуйтесь про всебічний розвиток вашої дитини.
• ·        Вмійте поставити себе на місце дитини.
• ·        Пам’ятайте: праця, в тому числі навчальна, не шкодить вихованню дитини, а лінь та бездіяльність – шкідливі.

Страхи дітей.

Як зароджується   почуття страху? В найзагальнішому вигляді страх виникає у відповідь на щось таке, що дійсно загрожує. Однак значно більше поширені так звані навіяні дитячі страхи. їх джерело - дорослі, котрі оточують дитину і які з надмірною наполегливістю та емоційністю вказують на небезпеку.

           Психологи виділяють декілька передумов для можливого розвитку страхів у дітей.

Перша з них - урбанізація, тобто розростання та розвиток міст. Яким би далеким це не здавалось від страхів, та зв'язок є, і він дуже тісний. В умовах великого міста багато хто з дітей почувається самотнім, їм важко знаходити постійних друзів, складно самостійно організовувати своє дозвілля. До того ж, вони часто потерпають від надмірної опіки дорослих.

            Друга. Можливо, це здасться дивним, але розвиткові страху сприяє наявність окремих упорядкованих квартир. Встановлено, що у дітей, які мешкають у таких квартирах, страхи спостерігаються значно частіше, ніж у їхніх однолітків з комуналок. Особливо це стосується дівчаток. У комунальній квартирі у дитини більше можливостей спілкуватись з дорослими і з однолітками. Ясна річ, цей висновок не закликає до того, щоб усіх повернути до комунальних квартир. Просто необхідно створити дитині умови для достатнього спілкування з оточуючими.

             Третя. Неспокій також розвивається у дітей, котрі недостатньо рухаються, не беруть участі в колективних іграх.

             Четверта. Причина багатьох дитячих страхів - у матері, вірніше, в її неправильній поведінці в сім'ї. Так, діти більше потерпають від різних страхів, якщо головною в сім'ї вважають матір, а не батька. Нервово-психологічні перевантаження працюючої і домінуючої в сім'ї матері викликають у дітей відповідні реакції неспокою. Не дуже добре відбивається на емоційному стані дитини і прагнення матері якомога скоріше вийти на роботу, де зосереджені її основні життєві інтереси. При цьому вона не завжди враховує запити дитини та її потребу в більш тісному контакті з нею.

                 П'ята. Аби дитина почала чогось боятись, батькам достатньо почати сваритись. Діти-дошкільнята з неблагополучних сімей частіше, ніж їхні однолітки бояться тварин, стихій, захворювань, смерті, їм частіше сняться кошмари.

               Шоста. Найбільш підвладні страхам "єдині" діти, які стають у сім'ї епіцентром батьківських турбот і тривог. В той самий час, чим більше в сім'ї дітей, тим менше у них страхів. У молодих, емоційно безпосередніх і життєрадісних батьків діти менш схильні до проявів неспокою і тривоги, а в «статечних» батьків (особливо після 35 років) діти більш неспокійні та тривожні.

               Сьома. Причиною виникнення страхів у дитини може бути емоційний стрес, пережитий мамою ще під час вагітності, конфліктна обстановка в сім'ї у цей період її життя.

ОТЖЕ, ЧОГО Ж МОЖУТЬ БОЯТИСЬ НАШІ ДІТИ?

         Це залежить від віку. До 7 років у дітей переважають так звані природні страхи, засновані на інстинкті самозбереження.

           У 7-10 років наступає ніби рівновага між природними та соціальними страхами    (самотності,   покарання, запізнення).

               У рік діти бояться нового оточуючого середовища, сторонніх людей, віддалення від матері

Від 1 до 3 років - темряви (основний страх у цьому віці), дитині страшно залишатися одній, бувають також нічні страхи.

           Від 3 до 5 років у дітей зустрічається страх самотності, темряви, замкненого простору, казкових персонажів (як правило, в цьому віці вони асоціюються з реальними людьми).

               Від 5 до 7 років переважають страхи, пов'язані зі стихіями: пожежею, глибиною і т. п., боязнь батьківського покарання, тварин, боязнь страшних снів, втрати батьків, страх смерті,

запізнення, боязнь заразитись якоюсь хворобою.  

                 Від 7 до 11 років - боязнь школи («шкільна фобія»), страх «бути не тим», боязнь зробити помилку, боязнь поганої оцінки.

Від 10 до 16 років - страх перед зміною своєї зовнішності,   страх   «бути   не   собою»,

невідчепні   страхи, побоювання, сумніви міжособистісного походження.

КІЛЬКА ПОРАД, КОТРІ ДОПОМОЖУТЬ ВАМ ЗМЕНШИТИ РИЗИК РОЗВИТКУ СТРАХІВ АБО ТРИВОГИ У ВАШОЇ ДИТИНИ

             1. Період вагітності - не кращий час для вирішення питання про доцільність народження дитини, для складання екзаменів, захисту дипломних робіт, дисертацій та інших стресових ситуацій. Це також не кращий час для з'ясування стосунків.

2.           Пам'ятайте, що в першу чергу ви - не керівний працівник, не ділова жінка, а мама. Будьте суворою, рішучою та принциповою на роботі, а вдома - ніжною, люблячою, безпосередньою, турботливою та уважною.

3.           Дитина не повинна почувати себе ні «попелюшкою», ні «кумиром сім'ї», краще вибрати щось середнє.

4.           Дозволяйте дитині якомога більше майструвати, гуляти, бігати, частіше запрошуйте в гості його друзів-однолітків.

5.           Не лякайте дитину вовками, міліціонерами, лікарями... Адже дитина всерйоз сприймає те, що нам здається незначним або нереальним.

6.           Приділяйте більше часу малюванню.

7.     Грайте всією сім'єю.

8.     Сприймайте дитину такою, якою вона є.   Не порівнюйте   її   із   сусідським   красенем   Сашком   або відмінником Андрійком.

9.           Любіть свою дитину. Не забувайте про необхідність фізичного контакту з нею.

10. Нехай ваша дитина буде рівноправним членом сім'ї зі своїми правами та обов'язками.

11. Будьте своїй дитині справжнім другом!

           На щастя, більшість дитячих страхів зумовлені віковими особливостями і з часом проходять. Але саме батьки повинні постаратись, аби ці страхи не стали хворобливо причепливими і не збереглися на тривалий час. Що ж для цього треба зробити? Якщо у вас з дитиною довірчі стосунки і ви набрались терпіння, можна приступати до поетапної спільної роботи із звільнення від страхів.

                                                   ІГРИ «ПРОТИ СТРАХУ

             Гра «Квач» дозволяє дитині зняти   страхи   нападу,   боязнь   покарання   батьків, налагодити бивні безпосередній контакт з батьками     та     дітьми. Суть   гри - обмежити ігровий майданчик і розставити на ньому в безладі стільці, будь-які предмети. Ведучий         наздоганяє гравців,   намагаючись ляснути   їх   по   спині. Кого наздоженуть - той стає ведучим. Хто вийде за межі майданчика або задіне якийсь предмет, теж стає ведучим. Супроводжуйте   гру   веселими   репліками типу: «Тільки попадись!», «Не здоженеш!" тощо. Крім того, для успішності вашого задуму намагайтесь непомітно підігрувати дітям.

               Гра «Хованки» дозволяє зняти страхи темряви, самотності, замкненого .простору. Завчасно визначаються місця, де ховатись не можна. Потім вимикають світло, залишається тільки нічник. Ведучий обходить квартиру із жартівливими погрозами на адресу тих, хто ховається. А ті, в свою чергу, сидять у темряві й намагаються нічим себе не виказати. Краще, коли дитина відразу стає ведучим, це дозволяє їй подолати страх і нерішучість. Гарних результатів можна досягти, коли ведучі дорослі "здаються" так і не знайшовши дитину, яка заховалась.

               Це лише два приклади із можливої різноманітності ігор, котрі ви, напевне, пам'ятаєте ще з дитинства. Не бійтесь імпровізувати та виявляти творчість. Головне, щоб дитині було цікаво та весело. Тільки пам'ятайте, що грою можна зацікавити, але до неї не можна примушувати.

                 Щоб подолати страхи, що залишилися, з розряду тривало існуючих, можна ставити домашні вистави. Тут дитина грає ролі, при чому, як позитивні, так і негативні. Представляючи казкових персонажів, дитина стає то Котигорошком, то Івасиком-Телесиком а то й Бабою Ягою. Після цього вона вже не так боїться тієї баби Яги. Нехай ваша квартира перетвориться на театр, де дитина самостійно чи з вами зможе придумувати казки, робити костюми, та грати на імпровізованій сцені.