Історія села Карпівка.

 

         За переказами старожилів після реформи 1861 року були віддані в користування німцям-колоністам, які в багатьох місцях південної України мали свої хутори-колонії, або вони офіційно називались номерами.

          Пізніше після того, як німці почали об'єднуватись (вони були розкидані на великій території) під одну лютиранську церкву, землі на якій розташоване село Карпівка, були продані поміщику Карпову, від якого і пішла назва Карпівка. В 1904-1905 рр. Землі перейшли в руки Ковпака, потім він їх розпродав.

          Розташована Карпівка в південно-західній частині Широківського районну Дніпропетровської області. Місцевий рельєф має рівнинний характер без будь-яких природних водоймищ.

         Населений пункт розташований в 3-х кілометрах від станції Новий Інгулець Придніпровської залізної дороги і на віддалі 7 кілометрів від промислового міста Інгулець.

        Населений пункт виник у 1789 році (по будинках Косенко А.П. та Петрової В.В.).

      Мешканці в минулому були казеними селянами, що працювали на землях поміщика Ушакова, помістя якого від Карпівки знаходились на віддалі 5 км.

          Промислових і торгівельних занять в населеного пункту не було. Селяни, наймити до Жовтневої революції брали в оренду поміщіцькі землі, на них працювали; робочій день тривав 12-14 годин.

          Село було збудовано з хат – мазанокпід солом¢яною покрівлею, яких налічувалось мало. Німці збудувади 10 будинків і назвали поселення № 15.

          Заселення в основному відбулося в 1922 році селянами з села Широке, яке знаходилось на відстані

          15 км, та переселенцями з Київської області.

        В 1929 році на землях села Карпівка була організована перша сільськогосподарська артіль під назвою “Вільний”. Ініціатором та організатором першого колгоспу були Маслюк Олександр Єфимович та Литвин Павло Григорович. Першим головою колгоспу був двадцятип¢ятитисячник Лаврук.

       Повністю колективізація була закінчена в 1930 році.

       Перше укрупнення відбулося в 1948 році на базі колгоспів ім.Челюскіна та “Гірник”. Друге укрупнення відбулося в лютому 1955 році на базі колгоспів ім.Мічуріна, ім.Леніна, “Крок вперед”, “Перемога”. Укрупненений вдруге колгосп носив ім'я Леніна.

     В зв'язку з тим, що в І половині 1963 року на землях колгоспу ім. Леніна розпочались державні новобудови станції Новий Інгулець та Інгулецького гірничо-збагачувального комбінату, колгосп ім. Леніна був розукрупнений між колгоспами “Україна” та “Червона Україна”. Населення с. Карпівка відійшло до новоутвореного укрупненного колгоспу “Родина”.

       На час заснування колгоспу “Вільний” членів колгоспу нараховувалось 28 чоловік. Після всіх етапів укрупнення та розукрупнення число колгопників по бр. №3 в колгоспі “Родина” (село Карпівка) становило 270 чоловік.

       В серпні 1941 року село Карпівка було окуповано німецькими загарбниками. Перед цим основна частина мешканців (чоловіки) була мобілізована та призвана в частини Радянської Армії.

      Населений пунк під час окупації не був місцем боїв, а в час визволення (4-6 березня 1944 року) точились бої за визволення села.

      В час окупації приміщення сільського клубу, який був збудований в 1937 році, було окупантами зайнято під конюшню, чим фактично нанесено руйнування всім його дерев¢яним частинам (підлога, двері, вікна і т.д.).

     В рядах Радянської Армії з числа мешканців найактивнішу участь приймали : Січовий Василь Дмитрович, нагороджений орденами та медалями, помер в 1966р., Карамушко Микола Назарович, орденоносець, Сербін Микола Васильович, загинув у боях, Кикоть Павло Самійлович, загинув у боях, Головко Іван Семенович, загинув у боях, Підгайний Іван Григорович, Бердик Сергій Семенович, Січовий Олександр Андрійович, і багато інших. 22 воїни, жителі с. Карпівка, загинули під час Великої Вітчизняної війни, захищаючи незалежність нашої Батьківщини. Вони брали участь у визволенні Севастополя, Відня, боях на Курській дузі, брали участь у повалені рейхстагу. Всі нагороджені орденами та медалями. Шість із них мають бойові ордени.

     Січовий Василь Дмитрович почав службу в лавах Радянської Армії в 1940р. Він – командир танка на Південно – Західному фронті брав участь в боях Волгоградського ІІ-го та ІІІ-го Українського фронту, визволяв Румунію, Болгарію, Югославію, Австрію, Чехословаччину. Був тричі ранений. Демобілізувався з Далекого Сходу в званні гвардії лейтенанта. Січовий одержав 15 подяк та 8 урядових нагород, в т.ч. орден Червоної зірки. Після демобілізації працював у колгоспі бригадиром тракторної бригади. Передчасна смерть вирвала з наших рядів бойового товариша, людину рідкісної доброти. Помер в 1966р.

     Кикоть Павло Самойлович (1920-1945), посмертно нагороджений орденом Вітчизняної війни.

     Головко Іван Семенович (1903 - 1945), посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки.

     Підгайний Іван Григорович, старший сержант, служив в рядах Радянської Армії з 1943 по 1953 роки. Під час Великої Вітчизняної війни брав участь у визволенні радянської землі, Румунії, Болгарії, Угорщини, Югославії, Австрії від німецько-фашистських загарбників. Нагороджений двома медалями «за відвагу», «За бойові заслуги» і орденом Червоної зірки за визволення Будапешту.

     Бердник Сергій Семенович в 1939 році брав участь у фінській війні, з 1941 року він – піхотинець 92-ої запасної роти, бере участь в боях смоленського напрямку. В 1944 році – старшина кулеметного взводу, двічі ранений. За бойові заслуги має 7 медалей та орден Червоної зірки за форсування Вісли. Після війни працював бригадиром комплексної бригади. В 1955 році нагороджений орденом “Знак пошини”, за трудові досягнення – учасник ВСХВ.

    Січовий Олександр Андрійович, старший червонофлотець, служив в морській піхоті з 1940 по 1946 рік. Брав участь у визволені Севастополя, Одеси, Кавказу від фашистських загарбників. Має 4 медалі та орден Червоної зірки за взяття міста Єйська. Двічі був ранений. Член КПРС з 1944 року.

     В 1947 році утворилась партійна організація колгоспу, першим парторгом був Риженко Харитон Якович, комуніст з 1930 року.

     До 1917 року 80% населення було неписемним, освіта буа початковою, значна частина людей якої не закінчувала. В Карпівці була земська початкова школа.

     До 1917 року лікувальних закладів в селі Карпівка не було. Культурно-освітні заклади були відсутні.

     Весною та восени село потопало в багнюці. Тротуарів не було, дорога ґрунтова.

     Промислових підприємств в селі Карпівка не було.

       Пошта, телеграф, телефонна мережа були відсутні.

       Сільський клуб, збудований в 1937 році, капітально відремонтований після Великої Вітчизняної війни на 200 місць, з 1 січня 1963 року почав працювати, колгопники дивились вистави аматорів сцени.

Сільська бібліотека налічувала 3000 книг.

1968 р. побудовано асфальтову дорогу, яка з¢єднує село Карпівку з ІнГЗК.

Почав ходити автобус, маршрут якого “Інгулець – Тихий Став” через с. Карпівку.

1968 р. почав працювати завод виготовлення соків і консервування овочів та фруктів.

В 1967 році став працювати олійзавод.

В 1966 році проклали тротуар.

Новобудівлі

 

  Історія Карпівської школи.

ІСТОРИЧНА  ДОВІДКА

1917 р. – земська школа.

1933 р. – початкова школа ( будиночок на одну класну кімнату та квартиру   для вчителя ).

1950 р. – семирічна школа ( приміщення сільського клубу ).

1955 р. –1968 р.-  восьмирічна школа ( приміщення сільського клубу).

Будівництво школи

Відкриття школи 01 вересня  1968 року.

1982 р. – восьмирічна школа реорганізована в середню.

2005 р. – школа спортивного профілю.

 

 

                                        Директори. 

 

Першим директором був

                                                  Ільченко Олександр Іванович,

потім :

 

Бурковський Іван Семенович,

Борисенко Іван Єгорович,

Січова Марія Артемівна,

Рябий Володимир Омелянович,

Ровкова Людмила Іванівна ,

Міленіна Валентина Миколаївна,

Булавка Тамара Феодосіївна,

Олійникова Людмила Володимирівна.

 

Святковий календар. Спілкуємося українською мовою

Сайти філій школи

Тихоставська філія

Червонівська філія